Чайок любиш?

14

Я викладаю англійську на вечірніх курсах. Багато хвалять мене як викладача, дякують за заняття. Тільки — от чорт! — подяка ця має виключно вербальний характер. Чомусь люди (в тому числі і працівники громадського харчування), які навчаються в моїй групі, після заняття не залишають у мене на столі за стольничку в знак вдячності. І це правильно. Навіть якщо б залишали, почуття власної гідності не дозволило б мені взяти ці гроші. Мені цілком вистачає вашої посмішки, вашого «спасибі», а винагороду за свою працю я отримаю у наймача.

Так от, задовбали не стільки офіціанти і бармени, які вимагають чайові, скільки їх роботодавці. Останнім, звичайно, вигідні «сірі» схеми оплати праці, коли працівник годується з подачок відвідувачів замість того, щоб отримувати гідну «білу» зарплату з урахуванням всіх відрахувань. Але, вибачте, я заходжу у ваше кафе або ресторан, щоб посидіти в затишній обстановці, з’їсти лечо та випити соку, а не вирішувати чужі фінансові проблеми. Додайте ви вже ці кляті десять відсотків до вартості страв і позбавте мене від непотрібних калькуляцій і косих поглядів офіціанток, якщо я раптом не виправдав їх очікувань.

Моїм улюбленим закладом навіки стане те, де будуть суворо дотримуватися класичної формули: «Клієнт платить фірмі, фірма — працівнику». В цивілізованих країнах цей принцип сформульований всього в двох словах, надрукованих під рахунком: service included («вартість обслуговування включена»). І все! І немає скандалів через «замало буде!» немає поділу відвідувачів на улюблених (щедрих) і нелюбимих (скупих), немає маразму. Так, страви коштують трохи дорожче. Але я точно знаю, що заплачу саме ту суму, на яку замовив. І що здачу принесуть.

Так що, обслуговуючий персонал, за якісне виконання вами ваших прямих обов’язків я вам усміхнусь і скажу спасибі, а за оплатою праці — в бухгалтерію! Якщо офіційної зарплати вам мало, шукайте інше місце роботи. І наступного разу, коли хтось із вас заїкнеться про чайових, я дістану з кишені пачку чаю (спеціально куплю) і вручу вам зі словами: «Чайок любиш? На!»