І теребишь їй твіттер

36

Бич нашого часу — множинність способів зв’язку. «Контакт», «Однокласники», ася, скайп, твіттер, ЖЖ, ще величезна купа всього… Мені пощастило — я використовую лише кілька з них.

Люди, вам не говорили, що нав’язуватися недобре? А ще гірше — обхідними шляхами з’ясовувати паролі і явки і лізти туди з істерикою: «Чому ти мене не додала сама?» На жаль мені, відповідь «Тому що ти мені на хрін не здався» я вважаю неввічливим.

Сама пісня починається, коли тих же скайпов, приміром, два: особистий і робочий. Особистий знає мало хто; робочий — і того менше. Питається, навіщо, якщо я тебе послала в особистому, дізнаватися (вб’ю того, хто сказав!) робочий і вже туди лізти? І адже все ті ж претензії: «Ти мене не додала, як ти могла?» Скоро я задолбаюсь остаточно і буду банити надто запопадливих.

А вже істерики на предмет моєї відсутності або присутності на тому чи іншому ресурсі… Чувак, мені плювати, що ти сидиш виключно в фейсбуці, а я там з’являюся раз у сто років! Від того, що ти нібито хочеш зі мною спілкуватися, твоя претензія про те, що я спеціально не хочу йти в фейсбук, щоб тобі, бідному, життя зіпсувати, виглядає безглуздо і майже шизофренически. Якщо бажання спілкуватися зі мною пересилить образу і ти все ж снизойдешь до «контакту», тебе чекатиме жорстке розчарування у вигляді тотального ігнору.

Відчуваю, доведеться мені забивати на ввічливість, набиратися рішучості й відкриту слати людей. Тому що делікатного мовчання, мінімізації спілкування та уникнення контактів вони не розуміють.