Люби будь-яких

11

Чомусь всі постійно пригадують культ дітей, а мене ось задовбав культ сім’ї. Починається він ще в дитинстві, коли ти просто зобов’язаний любити своїх батьків — будь-які, якими би вони не були, — і не можеш виносити сміття з хати. Мені пощастило, я народилася в сім’ї адекватних людей. Мене не били і не ґвалтували. Зате майстерно тиснули на почуття відповідальності і жалості, а в якийсь момент мало не довели до божевілля, відгомін чого залишаються і донині. Любити їх в такі моменти? А ще я дивилася на друзів, які періодично приходили все в синцях, навіть не скаржилися, а коли підросли, стали говорити, що без ременя виховання не буває. Тільки, судячи з синцями, там був далеко не ремінь. А ще я була умненькой дівчинкою і любила цифри. За статистикою більше тисячі дітей в рік ґвалтують їх батьки. І втрутитися в це теж досить важко: сім’я, особиста справа.

Потім ти вырываешься з сім’ї, їдеш на навчання, але ні, культ не залишить тебе. Тепер всі починають питати, коли ж ти заведеш власну сім’ю. Без сім’ї ти як неповноцінна. Всім плювати, що тепер ти можеш їсти коли завгодно і що завгодно, залишати на увазі будь-які речі від особистого щоденника до вібратора, не боячись, що їх знайдуть. Жити так, як хочеться, і взагалі вперше за кілька десятків років життя відчувати себе комфортно і вільно. Ні, треба заміж. Все жартують про сильних і незалежних і хитро поглядають на кішку, натякаючи, що скоро їх буде сорок. А я читаю історію Анни Жавнерович і думаю, що поки не готова жити з кимось на одній житлоплощі. Але жарти і прибауточки додаються. Сім’я, як же я без сім’ї, страждаю на самоті вечорами, напевно. Причому сім’ю обов’язково потрібно заводити правильну, щоб мужик був, щоб ух який був, щоб якщо вдарить, мізки і вилетіли. Навіть не доведеться в суд звертатися, тим більше, що РПЦ цього не схвалює. Тому жити з милою дівчиною, з якою у тебе повна гармонія, ти не смій. І без шлюбу жити годі. І скаржитися не могли.

А закони, тебе захищають, ми приймати не будемо.

Задовбали. За-дол-ба-чи. Я хочу жити в світі з ювенальною юстицією. Щоб відбирали дітей і накладали штрафи непомірною суми, щоб батьки і чхнути боялися в бік дітей. Щоб бити дітей навіть «у навчальних цілях» вважалося изуверством та злочином. Щоб будь-який перехожий міг зняти на камеру, як мати кричить на дитину, і їй би довелося психолога пояснювати, що вона просто перенервувала, а так вона нормальна. Щоб з’явилися нормальні інтернати, де діти могли б жити, хай і не «відібрані» у батьків, але без контакту з ними. Щоб брати дітей з дитячого будинку було нормальною практикою. А ще я хочу, щоб сім’я перестала вважатися чимось священним. Щоб за побиття дружини заводили кримінальну справу. Щоб шлюб був обтяжуючою обставиною. Щоб розлучення не засуджували, а приймали так само, як весілля (ура, люди хочуть жити разом! — ура, люди більше не хочуть жити разом!). Щоб дітей з неповних сімей не труїли. Щоб батьків навчали любити своїх дітей, а ще вчили, що ніякі вони не глави сімей: не в середньовічній селі живемо, не можна в родині робити все, що захочеться.

Хочу хоча б вдома відчувати затишок і безпеку. Та поки що так виходить тільки з кішкою. Інші задовбали.