Злети і падіння

4

Я скейтер. В першу чергу, звичайно ж, задовбали перехожі. Дивно: я живу в місті-мільйоннику, але все одно на хлопця на дошці дивляться як на марсіанина. До речі, людям, яким не вистачає уваги, я б наполегливо порадив зайнятися скейтбордингом.

Я люблю вмикати в навушниках хардкор-панк і гнати по рівному асфальту, виплескуючи зайву енергію, і тиснути негативні емоції поліуретановими колесами своєї дошки. Зрозуміло, що люди відходять, щоб я їх не збив. Але навіщо так панікувати? Люди розбігаються так, ніби на них біжить стадо розлютованих слонів, навіть якщо я їду не поспішаючи. Пам’ятаю, якось одна бабуся, недовго думаючи, просто стрибнула в кущі.

Задовбали самовпевнені жартівники, які намагаються поставити підніжку. Ще й зляться, якщо я їх об’їжджаю або встигаю загальмувати. Не буду брехати, що я таких зазвичай розмазував по асфальту одним мізинцем.

— А навчи на скейтике кататися, пліз! — пристає до мене дівчинка-неформалочка.

Пояснюю, як робити основний трюк — оллі.

— А раптом я втрачу?

Дівчинка! Скейтбординг — це злети і падіння. Будеш кататися — впадеш. І ще впадеш. І ще… Але кайф від зробленого трюку варто того.

На закуску — «чітким пацанчіки».

— Х#ле! Встав і поїхав! Я по телеку бачив, як пацани катаються і не падають, нах.

Що ти тут робиш у таку пору? Будинки сэмачки остигають, «Будинок-2» розпочнеться незабаром.