Палички і ялинки

44

Я не закінчував ні філологічний факультет, ні мовної, що, однак, не заважає мені правильно ставити наголоси, обходитися без помилок у слові «професор» і не плутатися в пунктуації. Я якось змирився з думкою, що служу для оточуючих чимось на зразок ходячого орфографічного довідника, і це мене нітрохи не задолбали. Чесне слово. Те, про що я зараз розкажу, викликає у мене лише глухе здивування.

Не раз і не два мені доводилось чути, як, здавалося б, солідні люди при зачитуванні будь-якого тексту зЕкшн снюють абсолютно дитячі проколи. Наприклад, читає якийсь пан перед аудиторією доповідь і зустрічає в ньому вираз чи слово, взяте в лапки. Як він з ним обійдеться? Практично напевно прочитає його наступним чином: «***** (в лапках)».

Ну йо-майо! Так і підмиває запитати пана: «А коли вам зустрічається знак або знак питання, ви теж про це оповещаете публіку чи все-таки виділяєте його інтонацією?» Так чому ж з лапками справа має бути інакше?! Раз не володієте ви тембром власного голосу, так використовувати конструкцію «так звані (-ий, -а, -е)», благо практично у всіх випадках це допустимо.

Гаразд би лапки. Але ж не доходить до багатьох і призначення крапок, ком, тире та інших розділових знаків. Невже ви думаєте, люди, що вони придумані лише для ускладнення писемного мовлення? Адже вони не менш важливі, ніж літери, бо необхідні для постановки правильної інтонації і логічних пауз, тобто для точного прочитання закладеного в тексті сенсу. Їй-богу, не в школі.